На місці сучасної Східниці у часи Київської Русі існувало поселення «Золота Баня». Недалеко від нього стояла фортеця Тустань.
Під час нападу орд хана Батия Золота Баня була зруйнована (як і фортеця Тустань з навколишніми селами). Люди, які після цього залишилися живими, з часом почали сходитися у долину річки Стрий, заснувавши тут поселення — Східницю, яка від цього «сходження» отримала свою назву. Однак краєзнавець Ярослав Ольховий повідомив про існування версії про те, що топонім Східниця походить від гідроніма Східничанка — тобто, місцевого «бурхливого потоку». Від так назва річки витлумачується досить просто: кам’янисті уступи уздовж течії нагадують «східці», що зумовлено геологічною будовою дна річки.
Вперше Східниця згадується у документах XIV століття.
Під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького місцеві селяни під проводом селянина Габруха спалили обійстя місцевого поміщика, почистивши попередньо комори. Повідомляють, що ватажок селян загинув 1648 року, а непокірних селян карав шляхтич Самуель Цебровський, який на той час володів Східницею.
Східницький замок аж до XVIII століття служив фортецею. Один із таких підгірських замків описав Іван Франко в оповіданні «Татарські напади на Підгір’я».
Після Першого поділу Речі Посполитої Східниця відійшла до імперії Габсбургів (з 1804 року Австрійської імперії, з 1867 — Австро-Угорщини). У ті часи вона належала до Самбірського округу (циркулу).
